Перед Новим роком ми часто міркуємо про теперішнє, минуле та майбутнє, все по Дікенсу. Часто наше бачення себе в минулому сильно викривлене проекціями поточного нашого стану, тож ми з подивом можемо усвідомити, наскільки все було по-іншому 30 років тому. Так, завдяки численим ностальгічним Ютуб-шоу про телебачення дев’яностих та нульових ми пригадуємо засилля російського на екранах і радієм, що зараз ситуація дещо краща.

Але було, звичайно, місце для оригінального формату. І серед цих поодиноких перлин ми не можемо не згадати Андрія Данилка та його перше в Україні лейт найт шоу. Новорічний спешл 1997 мав дещо відмінний формат: там не було запрошених гостей (що навіть краще, бо більшість із них були запорєбрікові фріки), проте була нарізка скетчів у виконанні самого Данилка. Гляньте та пустіть щасливу сльозу, що це минуле лишилось в минулому.

Сатоші Кон, японський мультиплікатор, часто використовував анімацію для складних, химерних тем, для розкриття людських стигм та пороків. Його аніме доволі нетипові і точно запам’ятовуються надовго. Так, ми віримо, запам'ятається і ця гуманістична анімація із присмаком оптимізму та фантастичності.

Сюжет сповнений випадковостей, які ніби сам Всесвіт підлаштовує, і це дозволяє глядачеві побачити світ через призму надії навіть у найскладніших обставинах. Це історія про сімейні узи, які ми створюємо самі, про другий шанс і про прийняття людей у всій їхній недосконалості.

Зазвичай дуже складно сприймати мюзикл всерйоз, бо коли кровопролитна ворожнеча вирішується танцем, а тотальна безвихідь розсіюється від співу, доволі непросто уявити себе на місці костюмованих персонажів у надміру яскравих декораціях. "Ла-Ла-Ленд” певний час тримається в рамках жанрових традицій, це дуже красиве кіно, яке прекрасно звучить, але герої тут з самого початку об’ємні, складні та в хорошому сенсі приземлені.

Ця стрічка унікальна тим, що не боїться бути реалістичною навіть у межах музичної феєрії. Хореографія, чарівні локації Лос-Анджелеса й магічний фінал створюють емоційний резонанс, який залишається з глядачем надовго. "Ла-Ла-Ленд" — це фільм про мрії, які збуваються, але, можливо, не зовсім так, як ми сподівалися.

От вже хто ламає жанрові стереотипи (і робить це як раз із величезної любові та поваги до жанрів сай-фаю та фентезі), то це Джастін Ройланд та Ден Гармон. Хотіли нетривіального Різдва? То Рік Санчез вам дасть його сповна, їжте-не-обляпайтесь сичуанським соусом.

Це вибір не для сімейного перегляду в традиційному розумінні, хіба що в вашій сім’ї всі повнолітні. Але це дуже смішне, та направду інтелектуальне видовище, і так, інтелектуальність не страждає від використання лайки чи демонстрації оголеності.

Неспішний, по-справжньому "класичний" фільм про дорослішання, тонку дбайливість до тих, хто поруч у цей момент життя, і про стосунки, які змінюють нас. Хоча події розгортаються на тлі різдвяної атмосфери, центральною темою залишається самотність і пошук виходу з неї – через підтримку та співгорювання, через перевинайдення відносин, готовність відкритись іншим та прийняти інших.

Роль суворого, іронічного вчителя історії Пола Ганема здається створеною саме для Пола Джаматі: він дуже органічний в образі хрестоматійного наставника-буркотуна, якого варто лише трошки краще пізнати, щоб віднайти тонку та чуттєву особистість. Йому відведена місія доброго самарянина, щоб об’єднати кількох нещасливців і зробити для них Різдво менш нестерпним – і це дуже щире та добре видовище.

Видатна анімація під керівництвом Тіма Бертона прокладає місток між двома святами: Геловіном та Різдвом. Якщо перше більш-менш відображає об’єктивну реальність навколо: похмурість природи, страхи та жахіття, небезпеки світу, то Різдво створює разючий контраст – яскраве свято в найтемнішу ніч (цитуємо Абеда зі “Спільноти”, ви вже в курсі ;). Перетин цих двох святкових всесвітів приречений на протистояння.

Тім Бертон – визнаний казкар сучасності, від творінь якого ми вже знаємо, чого приблизно можна очікувати: готичність, багато музики, трошки чорного гумору, вигадливі персонажі і дуже красива картинка. Все це є і тут, а враховуючи, що це покадрово анімований ляльковий мультик (привіт, Абед!), перегляд 100% принесе задоволення.

Кіноверсія однойменної оперети Ярослава Барнича переносить нас у мальовничі Карпати 1939 року. Тут розгортається кілька типових для театральних постановок сюжетів, які обертаються навколо основного: юнакові треба одружитись заради спадку, і він змушений потрапляти у незручні романтичні ситуації. Врешті, він знаходить істиний любовний інтерес та закохується у милу та щиру Ксеню.

Дійство супроводжується піснями у виконані Dakh Daughters та якравими краєвидами Ворохти. Цей фільм один із небагатьох, який не потребує поблажок в дусі “ну це ж український фільм” та перегляду із почуття обов'язку. Це наївна та яскрава музична казка, що чудово доповнить передсвятковий зимовий вечір.

Один із найсильніших епізодів проривного шоу, яке показує нам гірші версії завтрашніх нас. Як і в решті серій, технології та елементи фантастики слугують лише матерією, сукном, на якому гостре оповідання вишиває основний узор – взаємини між людьми. Не варто очікувати від епізоду традиційного святкового духу, дзвоників чи теплих чудес.

Це інтелектуальне, емоційно насичене видовище, що навмисно руйнує ідеалізовані уявлення про свято. "Біле Різдво" лякає, викликає дискомфорт і тримає в напрузі, але саме тому його хочеться подивитися – щоб поставити собі незручні запитання і відчути глибоку, хоч і незвичну, естетику.

В цілому, “Спільнота” доволі самобутній і максимально сінефільський (що останніми роками стало дуже популярно) серіал. Можна сказати, що це антологія кінематографічної поп-культури, яка ще й сміливо експериментує із форматом. “Неконтрольоване Різдво Абеда” – як раз яксравий приклад такого експерименту.

Серія знята як лялькова стоп-моушн анімація, що моментально ламає четверту стіну і проходиться по різдвяних жанрових кліше. Епізод на 20 хвилин гойдається між гумором і серйозністю: свята, самотність, терапія і “терапія”, трохи абсурду, відсилок, співів – доволі шалена, але, на диво, збалансована суміш.

Якщо ви ніколи не бачили цей фільм, то, по-перше, ми вам заздримо, бо ви відкриєте для себе симпатично збалансований коктейль іронії та буфонади, що місцями вганяє в іспанський сором, але зовсім трошки, як і личить фільмові минулого тисячоліття. По-друге, якщо ви любитель кіно та поп-культури, ви побачите кількох улюблених акторів молодими та в дещо несподіваних амплуа. Для тих, хто вже знайомий із родиною Ґрізволдів, це ще одна можливість насолодитися їхнім невичерпним ентузіазмом і невдачами.

Кларк Ґрізволд – це кожен із нас, хто перевантажує гірлянду, пересмажує святкову вечерю чи чекає на той самий "різдвяний бонус". За всією цією хаотичністю ховається основний меседж: свято – це не про бездоганність, а про близьких людей і щирі моменти. І саме ця універсальна ідея дозволяє фільму залишатися улюбленим ось уже понад три десятиліття.

Химерний представник Бет-саги від Тіма Бертона дуже пасує до різдвяного настрою: похмурий карнавал, яскраві образи, ексцентричні персонажі й атмосферність, яка балансує між казковим і готичним. Певну наївність та дитячу декоративність фільму компенсує ностальгічна нотка: ми й самі були дітьми, коли полюбили цей фільм. Як і личить карнавалові, масок вистачає – буквальних і символічних.

Бетмен, Пінгвін і Жінка-кішка, кожен по-своєму, приховують за ними свої рани й конфлікт, втілюють магію й темряву. Тут є все, що ми любимо в різдвяних фільмах: сніг, святкові вогники, декорації. Але це Різдво через призму Бертона – загострене й трохи сумне, з ноткою меланхолії, яка додає стрічці особливого шарму.

"Гобіт: Несподівана подорож" хоч і не має прямого стосунку до Різдва, ідеально підходить для зимових вечорів. Його тепла, казкова атмосфера, пригоди, магія і чарівні істоти здаються такими ж реальними, як сніг за вікном. Історія про маленького гобіта Більбо, давно знайома, і, вірогідно, кількість переглядів йде на десяток. Та вкотре нею насолодитись – це як побалакати із старим другом про всілякі дурниці – комфортно та приємно, хоч і нічого нового.

Стрічка Пітера Джексона полюбилась своїм масштабом, але водночас зберігає теплоту та затишок, які так пасують до святкового сезону. Чарівні пейзажі Нової Зеландії, епічна музика Говарда Шора і добрий гумор створюють відчуття казки, яку розповідають біля каміну. "Гобіт" нагадує, що навіть найменша людина здатна на великі вчинки, і що свята – це не лише час для відпочинку, а й можливість наважитися на щось нове та несподіване.

Це кіно, яке легко дивитися й приємно згадувати. Створений у 1941 році, цей фільм – яскравий приклад класичного Голлівуду, де музика, романтика та трохи гумору змішуються в легкій, невимушеній історії. На екрані розгортається зимова казка, яка дарує відчуття свята й затишку. Музика Гленна Міллера додає особливого шарму, джаз чудово поєднується з романтичними та комедійними моментами.

Соня Генні зі своїми виступами на льоду – це не лише талановита гра, а й візуальне свято. І хоча сюжет не претендує на складність, його простота робить фільм універсальним вибором для сімейного перегляду або відпочинку після насиченого дня. "Серенада сонячної долини" – це кіно, яке нагадує про радість простих речей: музики, танців і щирих почуттів.

Що британський оригінал, що американська адаптація – обидва “Офіси”, безумовно, стали явищем на малих екранах. Градус іронії, абсурдних жартів та незручних ситуацій потроху згасає від сезону до сезону, проте саме в другому сезоні американської версії він набирає обертів – і недарма ми без вагань радимо переглянути серію з середини сезону навіть тим, хто незнайомий із персонажами та контекстом.

Сетінг: маленький офіс, канун Різдва, квола підготовка до вечірки, яку більшість прагне просто “відбути”. Більшість, та не Майкл Скотт, самопроголошений найкращий в світі бос, – Майкл, як завжди, нагнітає ступінь абсурду у прагненні заслужити любов та визнання підлеглих. Цей епізод добре працює як самостійна комедія, і сподіваємось, може стати місточком у серіал для тих, хто ще не мав задоволення його подивитись.

Історія перемог вільних українців. В принципі, цього підзаголовку вже достатньо для рекомендації, бо бачити боротьбу, піднесення і, врешті, перемоги, українців – безцінно. Цей документальний фільм, класичний та дуже якісний представник свого жанру, балансує між спортивною драмою та пронизливими історіями становлення і самоідентифікації.

І особистісного тут чи не більше, ніж спортивного: ми чуємо історії родин, деталі стосунків, міркування про сприйняття себе та своєї спадщини. Але від кого! Від світових супер-зірок хокею, які своїми клюшками та лезами власне і торували шлях NHL. Це дуже сімейне та дуже духопідйомне кіно.

Фільм-комфортер, який пройшов витримку часом, і регулярний гість різдвяних підбірок: стара казка про принца та жебрака у атмосфері Філадельфії 80-х та декораціях біржових перегонів і вогнів великого міста. Це кіно залишається актуальним навіть через десятиліття завдяки своїй тематиці.

Тут і соціальна нерівність, і людська гідність, і абсурдність класових поділів. Дотепний сценарій, чудові акторські роботи і легкість, з якою режисер Джон Лендіс розкриває серйозні теми через комедію, роблять цей фільм ідеальним вибором для святкового перегляду.

За переглядом успішного серіалу довжиною у 5 блискучих сезонів ми встигли підзабути про однойменний фільм, який задав тон та налаштував декорації своїм наступникам. Але ми пропонуємо освіжити в пам’яті саме той перший “Фарго” 1996 року, сніговий кошмар, загорнутий у пухову ковдру чорного гумору.

Ми радимо його за фірмовий абсурд від братів Коенів, за зимовий пейзаж Міннесоти, що стає не лише фоном, а й учасником подій – холодним, байдужим і водночас бездоганно красивим, за невимовно талановиту Френсіс МакДорманд в ролі кмітливої шерифки маленького містечка.

"Подарунок на Різдво" – це типовий представник різдвяного кінематографу 90-х, коли фільми автоматично ставали явищем та мемом, бо вибір був…невеликий. У цьому фільмі немає ні вражаючого візуалу, ні глибокої драматургії, але є за що зачепитись: гумор, щирість і трохи безглуздя. Арнольд Шварценеггер, який втікає від своїх звичних "серйозних" ролей і намагається роздобути іграшку для сина, виглядає одночасно кумедно і впізнавано для кожного батька.

Це фільм, у якому дух Різдва переплітається з типовими 90-ми: яскравими костюмами, трохи хаотичною, але милою історією і простою, проте зрозумілою ідеєю – свята не у подарунках, а в людях. "Подарунок на Різдво" – це той самий теплий плед із нашої кінематографічної молодості, в який завжди приємно загорнутися.

Ця документальна стрічка розповідає про унікальний профспілковий хор, що існує на базі комунального підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго". Не лякайтесь жанру документалістики: фільм сповнений гумору, тепла і динаміки. В центрі дії – Іван Васильович, ентузіаст, організатор хору. За нього вболіваєш, з ним засмучуєшся, йому аплодуєш.

Режисерка Надія Парфан майстерно балансує між іронією та щемливістю, створюючи атмосферу, в якій хочеться і усміхатися, і замислитись. Тут є місце і для сміху над знайомими дрібницями – переповненими кабінетами, інженерними казусами, – і для щирого захоплення людьми, які співають не лише для інших, а й для себе. Зворушливий фінал залишає тепле відчуття, що навіть у найхолоднішому сезоні можна знайти тепло – в пісні, у людях, у спільності.

Останній гучний оригінальний реліз студії “Піксар” на сьогодні від творця “Думками навиворіт”, “Вперед і вгору” та “Корпорації монстрів” Піта Доктера. Вдумливий та пронизливий мультфільм, який стартує як типова історія про подолання перешкод на шляху до мрії, але розкривається з дещо несподіваної сторони.

Анімація досліджує теми покликання, людяності, малих та великих справ, і в підсумку, намагається з’ясувати, що взагалі означає “бути щасливим”. Це прониклива розповідь про пошук сенсу життя, фантастична подорож, здобрена інтимними рефлексіями, яка стане в нагоді перед складанням планів та цілей на наступний рік.

Що таке Різдво чи Новий рік, як не свято, на яке під одним дахом, ховаючись від негоди, збирається натовп суперечливих особистостей, дехто з яких щиро прагне прибити одне одного, хтось прагне незаслуженого захвату, а дехто зневажає всіх без розбору. Якщо напружити фантазію, то під час перегляду неважко пригадати якийсь із святкових корпоративів чи сімейних застіль.

Тарантіно вибудовує сюжет фільму так, що напруга росте повільно, але невблаганно, тримаючи вас, глядача, у стані передчуття. Це історія про довіру, зраду та межу між справедливістю і жорстокістю — історія, яка залишає післясмак, як добрий ковток міцного віскі.

Режисер Террі Цвігофф знімає брудний, цинічний, але водночас несподівано зворушливий фільм, який став культовим серед тих, хто шукає альтернативу солодкуватій передсвятковій атмосфері. Це фільм не для всіх — він грубий, зухвалий і позбавлений будь-якого натяку на "фільтр політкоректності".

Але сьогодні такий день, щоб додати ще гострого перцю у ванільно-цукровий пунш. Щоб циніки, скептики та практичні глядачі віднайшли гідний святковий настрій, ми радимо до перегляду саме цей варіант, адже ідея Різдва як часу магії і змін має значення навіть для тих, хто давно втратив віру в дива.

Серіал “Друзі” знають всі. Навіть якщо жодної серії цього канонічного ситкому ви не бачили, то напевне знаєте кілька мемів, ім’я когось із персонажів та в цілому обізнані про акторів, чули щось із золотого фонду співів Фібі, уявляєте, як виглядає інтер’єр кав’ярні Central Perk.

І попри те, що з плином часу деякі жарти перестали вписуватись у сучасну повістку, можна увімкнути будь-який момент будь-якого епізоду і в задоволення посміятись. Різдвяний броненосець стане класним гостем святкової вечері в родинному колі, не перетягуючи на себе всю увагу, але формуючи довірчу, комфортну атмосферу.

Можливо, ви вже встигли підзабути, як приголомшливо звучать симфонічні фанфари Джона Вільямса? А може, із пам’яті вже стерлись згадки про те, наскільки юними та кумедними були діти-чарівники у перших фільмах? Вірогідно, вам трохи цікавіше було б передивитись більш серйозні останні фільми саги, в яких яскрава казка перетворилась на похмуру притчу.

Так, все це можливо, адже ми ті ще фантазери і віримо в дива, навіть такі, що ви могли жодного разу не дивитись цю фантастичну у всіх сенсах стрічку. В будь якому разі, вас очікують дві години магії, дружби, пригод, таємниць, найкращого педагогічного колективу та найвеличніших учбових класів.

Джон Маклейн став постійним супутником Різдва, фрази та сцени знайомі, як і точний момент, коли вступати та підспівувати “Let it snow”. Можливо, навіть дивно, що ми включаємо його у цю підбірку – настільки це очедивний фільм на свята. Але ми дійсно любимо його і радимо подивитись не просто фоном, а уважно, з цікавістю і наче як “свіжим оком”.

Простий, втомлений та зрозумілий чоловік знов рятуватиме розгублених людей, проходитиме особисту трансформацію та обніматиме дружину – тут нічого нового. Проте зауважте, як гарно зроблений цей фільм, і насолодіться його напругою, гумором і ностальгічною атмосферою.

Це правдива історія. Дійсно, правдива, а не як наш улюблений “Фарґо”, що ми дивились днями раніше. Деякі деталі відрізняються від історичних джерел, але це додає стрічці драматизму й універсальності. Результат — глибока, потужна картина, яка, мов нескінченна ріка, несе нас крізь боротьбу, біль і перемогу над обставинами.

Фільм вражає своєю кінематографією: оператор Еммануель Любецкі використовує природне освітлення, щоб максимально реалістично передати красу і загрозливість дикої природи. Сцени без монтажу, дууууже довгі кадри пробирають до сиріт на шкірі, і не через сніги в кадрі. Ми безперечно радимо вам цей епічний фільм, який зачаровує своїм масштабом і деталями.

Секрет успіху цієї стрічки доволі очевидний – це кіно-салат із розрізнених романтичних історій, що відбуваються в навколосвятковій атмосфері та мають різні емоційні заряди: від меланхолії до абсурду. Особисто нам найбільше імпонують ті замальовки, що позбавлені клісичних хепі-ендів, але вони б не вирізнялись так, якби не сусідство із більш традиційними для жанру історіями. Тут є місце і для тонкої розповіді про самопожертву, і для дряпаючої зради та її прийняття, і для придуркуватих жартів, алогічних вчинків та нереалістичної закоханості.

Врешті, це такий собі калейдоскоп, який і не претендує на реалізм чи глибоке занурення, це канонічне святкове кіно, яке рятується від надмірної приторності кількома гіркими дрібками. І так, ми в курсі, що вам цю стрічку порадить кожна перша підбірка фільмів до свят, адже банальний вибір – це майже завжди дійсно хороший вибір, підтриманий більшістю голосів.

Те, що ця стрічка – культурний мега-феномен, можна і не нагадувати, та ми все ж віддамо честь Джорджу Лукасу за його сміливість та візіонерство. В далекому-далекому 1977 році “Зоряні війни” мало того, що зробили революцію на технічному рівні, так ще й насмілились підняти несерйозний та розважальний жанр до рівня поважних кінокартин з серйозним бюджетом та продакшеном. На жаль, сьогодні ця бунтарська наднова перетворилась на конвейер по виробництву фан-сервісу, але це все інша історія.

Отже, цей фільм, початок великої історії, знайомить нас із харизматичними персонажами та чудернацькими світами. Зрозуміла історія про добро та зло дуже пасує сьогоденню, повертаючи нас до простої дихотомії “хороші-погані” після років пост-мета-іронії та складних антагоністів, які крадуть шоу. Те, що ми вважали за наївність, знову стало актуальним, тому хай прибуде із нами сила!

Ми радимо цей фільм не лише тому, що це класика класик, свого часу – дуже успішний та обласканий критиками і глядачами. З моменту тріумфу минуло багато років, і станом на сьогодні це кіно вже відвертий вінтаж. Саме тому дивовижно, як відгукуються сьогодні теми корпоративної етики і як адекватно виглядає романтична лінія.

Це розмірена, некваплива, тепла стара стрічка, вона не вразить і не залишить непозбувного сліду. Але вона дотепна, оптимістична і добра. Те, що треба для різдвяного дня.

Емі Шерман-Палладіно створила ідеальний осінній серіал «Дівчата Гілмор», а роки потому взяла все найкраще з нього та викрутила на максимум, щоб ми познайомились із феєрією та шиком Мідж Мейзел. Шоуранерка ще раз майстерно поєднала гумор, сімейні теми і жіночоцентричний сюжет, додала глянцевої та театральної мішури – і все це до місця та зі смаком. Ця історія сповнена стилю, музики й енергії Нью-Йорка 50-х, де у вирі світських прийомів, підпільних клубів та диму цигарок героїня шукає своє місце у світі.

Атмосфера свята та меланхолії, затишку й сатири створює неповторний коктейль, який дарує і сміх, і натхнення. Серіал пропонує більше, ніж просто історію: це занурення у світ мрій і боротьби за себе. Унікальна стилістика епохи доповнюється дотепними діалогами, які ніби спеціально створені для цитування, і багатошаровими персонажами, яким легко повірити та співпереживати.

"Клаус" – відкриття серед різдвяних мультфільмів, тож не дивно, що ним ми відкриваємо кіноадвент. Мульфільм вдало переосмислює традиційну казку, показуючи її без чарів та магії, але з теплом і людяністю. Історія будується на простих і зрозумілих речах: спілкуванні, добрих вчинках і бажанні змінити світ навколо себе. Гумор у мультфільмі легкий і доречний, що робить його цікавим як для дітей, так і для дорослих.

Візуальна сторона мультфільму заслуговує окремої похвали. Поєднання класичної анімації та сучасних технік створює оригінальну й стильну картинку, яка тримає увагу протягом усього фільму. "Клаус" – це нагадування, що добро починається з маленьких кроків. Чудовий вибір для вечора в колі близьких.